Останнє «вільне» літо дошкільників по – особливому тривожне для батьків. Адже дитина йде у перший клас! Тож деякі батьки прагнуть виконати за це літо всю програму гімназії чи першого класу. Краще переконатись, що дитина володіє достатньою психологічною зрілістю, щоб навчатися у школі.

     Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. До шкільного віку діти мають різний багаж досвіду  - знання, уміння , навички і звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати  новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має своєї сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

Дитина не народжується першокласником , готовність до школи  - це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом із дитиною.

Ви можете дати волю фантазії і видозмінювати завдання, а можете точно дотримуватись інструкції.

Але запам’ятайте, будь ласка, кілька простих правил:

   - заняття з дитиною мають бути обопільно добровільними;

   - їх тривалість не має перевищувати 35 хвилин;

   - не намагайтесь пропонувати дитині завдання, якщо вона стомлена;

   - постарайтесь, щоб заняття мали  регулярний характер – «мозковий штурм» під час підготовки до школи не ефективний.

Корисніше використовувати загально розвивальні вправи для зміцнення сприймання, пам’яті, уваги, тонкої моторики рук. Учіть дитину звертати увагу на те, як звучать слова – пропонуйте їй виразно повторювати слова, знайомі і незнайомі. Розучуйте з нею вірші, скоромовки і складайте казки. Просіть переказати своїми словами почутий текст або казку.

Дуже корисно запам’ятовувати різні предмети, їх кількість і розташування; звертайте увагу дитини на деталі пейзажу й довкілля. Не забувайте частіше просити її порівнювати різні предмети і явища – що в них загального і відмінного.

Запропонуйте дитині запам’ятати послідовність цифр (наприклад, номери телефонів). Добре стимулюють розвиток концентрації уваги ігри – лабіринти, у яких потрібно «простежити» доріжку персонажа, а також завдання на порівняння двох майже однакових малюнків.

Не нехтуйте заняттями, що розвивають дрібні рухи рук: малювання, ліплення, аплікації, ігри з конструкторами – усе це створює передумови для формування красивого почерку і сприяє розвитку мислення дитини. Використовуйте підручні засоби – можна відокремити горох від кукурудзи чи бобів, розсортувати ґудзики, розкласти сірники.

Не менш важливим компонентом готовності дитини до школи є виховання самостійності.

Перший клас – це перший у житті дитини крок до незалежності.

Одні батьки надають дітям багато свободи – ти дорослий і сам відповідай за свої вчинки. Інші навпаки опікають, контролюють.

Проходить це за таким сценарієм – дитина сідає готувати уроки і мама сідає поряд, спостерігає, контролює, робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у недбалості. У дитини відсутні навички самостійності. Але ж дитина і сама може робити уроки, так вона навчиться бути відповідальною: їй дали завдання і вона може його виконати тоді коли сама захоче. Тому батькам не слід суворо по декілька раз нагадувати дитині про уроки бо так вони відіб′ють бажання вчитися. або отримають учня який стане вчитися тільки для задоволення батьків.

Щоб уникати від помилок у підготовці дошкільника слід діяти відповідно до психофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з′ясувати чи швидко втомлюється дитина. Є діти які повернувшись зі школи активні і сідають одразу за уроки. Не можна перешкоджати цьому. Іншим треба перепочити.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів школи, до зміни свого соціального статусу необхідно:

      -         враховувати рівень розвитку дитини на момент вступу до школи, диференційований підхід;

      -         уникати переобтяження першокласника знаннями;

      -         сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиме себе у школі, наскільки її захопить новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її діяльність.

Чи замислювалися Ви над тим, як почувається першокласник 1 вересня у школі? Що це для дитини – свято чи стрес?

Для батьків мабуть свято. А для першокласника який прийшов у все незнайоме. Які відчуття, враження від першого шкільного дня пережила дитина? Як вони позначаться на подальшому навчанні? Страх і розпач який пережив малюк здатні зруйнувати подальше успішне навчання.

Насамперед батьки мають налаштувати себе на вступ дитини до школи. Маленька дитина залежить від найближчих дорослих, тобто батьків, і схильна відчувати та наслідувати їхні переживання. Поведінка батьків є зразком для поведінки дитини. І якщо мама постійно смикає дитину, поправляючи її одяг, роблячи зауваження щодо її постави чи манер, вдесяте запитує чи потрібно дитині в туалет, або щохвилини повторює, як вона хвилюється, то дитина робить висновок, що хвилюватися – це правильно. Тож саме батьки мають не хвилюватися!

Батьки мають уникати таких висловів під час спілкування з дитиною: «Не хвилюйся», «Сміливіше!», «Чого ти зніяковів ?» Подібні фрази акцентують увагу дитини на проблемі. І дитина ще більше тремтить і замикається в собі. Тож «бачити» батьки повинні тільки хороше, спрямовуючи поведінку дитини в бажане русло.

Не варто розглядати школу і навчання дитини як засіб підняття чи утримання свого статусу в очах друзів, знайомих, сусідів, родичів тощо. Школа, в якій навчатиметься дитина, є питанням не престижу батьків, а їхньої відповідальності і тяжкої праці, особливо в 1 – му класі і в початковій школі, коли дитина тільки вчиться вчитися. Відповідальність насамперед полягає у збереженні здоров’я дитини.

Щоб першокласники навчались легко та вправно, батьки мають розуміти різницю між «готовністю» до школи і «підготовкою» до неї.

Підготовка дитини до школи  - це озброєння дитини певними знаннями та вміннями, здебільшого з читання, лічби, письма, англійської мови. Однак наявність знань не визначає інтелектуальний розвиток дитини. Рівень інтелектуального розвитку дитини залежить від її вміння користуватися наявними знаннями, застосовувати їх у нових обставинах.

Також "підготовка до школи" містить заходи щодо збереження здоров’я дитини, зокрема поступове звикання дитини до режиму дня, відповідно до якого вона житиме, починаючи з 1-го вересня. Майбутній першокласник, який звик прокидатися опівдні, навряд чи буде радий вставати о сьомій ранку. І чи зможе він зберігати працездатність протягом дня? Щоб дитина була працездатною, могла утримувати увагу на тому, про що говорить учитель, батьки заздалегідь мають подбати про це.

Психологічна готовність до навчання у школі – рівень психічного розвитку дитини, достатній для освоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. За умови сформованої психологічної готовності дитини до систематичного навчання у школі, навіть у разі відсутності певних знань чи вмінь, низького рівня володіння ними, дитині буде нескладно опанувати «шкільну науку». Адже вона налаштована на зміни у своєму статусі, готова стати школярем, тому приймає вимоги до такого статусу як вимоги до себе.

Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини нижчий, ніж потрібно для засвоєння навчальної програми у школі, то дитина є психологічно не готовою до навчання у школі, тому що не зможе засвоювати програмний матеріал у необхідному темпі й одразу потрапить до категорії неуспішних школярів.

Психологічна готовність до навчання у школі – це комплексний показник , що   дає змогу прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника.  

Психологічна готовність до навчання у школі містить такі складові:

1. Інтелектуальна готовність – це відповідна віковому рівню зрілість всіх пізнавальних психічних процесів ( відчуття, сприйняття, уявлення, увага, пам'ять, мислення). Даний компонент готовності передбачає наявність у дитини світогляду, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним сприйняттям , аналізом, синтезом, узагальненням досліджуваного матеріалу, значним обсягом пам’яті. Однак мислення дітей молодшого шкільного віку залишається образним.

 2. Особистісна готовність - це зрілість системи ставлень  дошкільника. Дитина має розуміти, що в школу вона йде одержувати нові знання та вміння.

У дитини до початку навчання у школі бажано сформувати:

- адекватну самооцінку;

- потребу у спілкуванні з іншими дітьми;

- уміння приймати інтереси групи дітей;

- уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими.

  Серед  найважливіших ставлень, що визначають успішність подальшої адаптації в школі :

-  ставлення до самого себе ( «Яке ?» - запитаєте ви. Не занизьке і не   

   зависоке.)

-  ставлення до однолітків ( завжди чудово, якщо у дитини є друзі її віку;

   цьому  випадку, ймовірно, їй буде легше увійти в новий колектив і знайти

   там нових друзів );

-  ставлення до навчання у школі.

 3. Емоційно - вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дій, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних процесів. Спостерігається емоційно – позитивне ставлення до навчання у школі. Відсутні імпульсивні реакції і прояви тривожності.

Виділяють наступні параметри емоційно – вольової готовності:

-         уміння дітей свідомо підкоряти свої дії правилу;

-         уміння орієнтуватися на задану систему вимог;

-   уміння уважно слухати і точно виконувати завдання, пропоновані в усній формі;

-  уміння самостійно виконувати необхідні завдання за наочним зразком.

- сприймати емоції інших та виражати власні емоції.

4.Субєктивна готовність – це зрілість дошкільника, як майбутнього  суб’єкта навчальної діяльності. Поміж найважливіших передумов навчальної діяльності ми виділяємо :

- передумови до оволодіння письмом  ( хочеться підкреслити не уміння писати, а саме передумови до оволодіння письмом, найважливіші з них : фонематичний слух і дрібна моторика руки);

- передумови до оволодіння лічбою  ( уявлення про кількість);

- передумови до оволодіння читанням;

- опанування мови, як системи спілкування  й передачі  інформації.

5.Соціальна готовність – цей компонент готовності містить у собі формування у дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми та вчителем. Дитина приходить до школи, класу, де діти роблять загальну справу, і їй необхідно володіти досить гнучкими способами встановлення взаємин з іншими дітьми, необхідні вміння ввійти в дитячу спільноту, діяти разом з іншими, уміння поступатися і захищатися. Таким чином, даний компонент припускає розвиток у дітей потреби у спілкування з іншими, уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячої групи, розвиток здатності справлятися з роллю школяра в ситуації шкільного навчання.

6.Мотиваційна готовність -  це зрілість мотиваційних сфер, важливих для подальшої  навчальної діяльності. Особливе значення  надається розвитку пізнавальної мотивації й мотивації досягнення. Тобто в основі діяльності дитини  вже лежить не бажання  пограти, а бажання пізнати  щось нове, досягти певного результату. Присутнє бажання ходити до школи,     посісти нову соціальну роль – роль школяра, сформоване ставлення до вчителя як до дорослого, що володіє особливими соціальними функціями, розвинуті необхідні форми спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки), домінують мотиви навчання, є прагнення до здобуття знань.

Мотиваційна готовність є визначальною у структурі психологічної готовності дитини до навчання у школі.

Виокремлюють такі мотиви навчання:

·   внутрішні (пізнавальні) – характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом;

· зовнішні (соціальні) – виявляються в бажанні дитини займатися суспільно значущою діяльністю, в авторитетному ставленні до себе вчителя.

  Мотиви навчання формують внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності дитини до навчання.

  Підсумком розвитку дитини в дошкільному віці є такі передумови:

·       сприймання дитиною навчання у школі як «сходинки»  до дорослості;

·       наявність у дитини виражених пізнавальних інтересів;

·      уміння певною мірою контролювати свою поведінку.

Сформованість у дитини психологічної готовності до систематичного шкільного навчання є однаково важливою і для дитини, яка навчатиметься в звичайному загальноосвітньому навчальному закладі, і для дитини, яка вступає на конкурсній основі до спеціалізованого навчального закладу.

Визначальним у понятті «психологічна готовність» є систематичність навчання. Адже організоване навчання в дошкільному віці здебільшого зорієнтоване на інтереси дитини, її зацікавленість та включеність в роботу, а тому може бути змінено. Навчання у школі є систематичним не лише щодо організації наукового матеріалу, а й щодо побутових процесів навчання – впродовж робочого тижня і кількох годин поспіль. Навчання у школі не передбачає дитячих «не хочу», «не буду». Дитина має вчитися, а отже прийняти правила навчання у школі.

Основним моментом  формування готовності дитини до школи, якому батьки мають приділити особливу увагу і який, власне, визначає психологічну готовність – це рівень сформованості довільності поведінки і психічних процесів дитини. Зокрема, довільність проявляється на відповідному рівні психічної активності, концентрації уваги, рівні сформованості таких умінь, як:

- працювати зосереджено впродовж певного часу;

    -  діяти за словесною інструкцією дорослого;

    - діяти в заданому темпі.

Батьки мають подбати насамперед про те, що дитина має знати:

- як звати її маму і тата, як їх треба представляти іншим дорослим;

- де і ким працюють її батьки. Навіть якщо батько чи мама не мають можливості показати дитині своє місце роботи, вони можуть їй розповісти про це;

 Також дитина має вміти:

- пояснювати, чому потрібно йти до школи (не через те, що їй купили рожевий ранець) – показник мотиваційної готовності;

- складати картинку з довільно розрізаних 12 – 18 – ти частин  (не пазли) – показник рівня розвитку мисленнєвих операцій та просторового орієнтування;

- діяти за словесною інструкцією – показник уміння утримувати інструкцію в пам’яті , за потреби ділити на частини та орієнтуватися на інструкції під час виконання, а також діяти в заданому темпі;

- аналізувати зразок – показник рівня розвитку мисленнєвих операцій та здатності до аналізування;

- складати розповідь за картинкою – показник комунікативно – мовленнєвого розвитку.

Окрім вміння діяти за інструкцією дорослого, погоджуватися виконувати пропоновані завдання, дитина має вміти одстоювати свою думку, пояснювати, чому вона вважає саме так.

     Вступ дитини до школи є тривалим процесом, стресогенність якого для дитини можна і потрібно зменшувати максимально. Насамперед стан дитини залежить від її батьків, їхньої впевненості в тому, що все буде гаразд, і будь – які негаразди можна подолати.