Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової "соціальної позиції" — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — учбовою (O.K. Любчук). Психологічній готовності дітей до шкільного навчання присвячені роботи Г. Віцлака, О.В. Запорожця, В.К. Котирло, С.О. Ладивір, Н.А. Побірченко, Є.В. Проскури, Н.Ф. Скрипченко та ін.

Вступ дитини до школи.

Вступ дитини до школи — важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.

Успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя. Вони поширюються значною мірою і на позашкільний час (виконанням дітьми домашніх завдань).

Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно цим вимогам, інших вимоги гальмують і викликають надмірну стриманість, деякі не приймають вимог і навіть намагаються діяти всупереч їм. Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять підстави для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою важливість індивідуального підходу до дітей у керуванні процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами їх поведінки.

Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань. Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, якщо вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особистість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий). Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення досягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спонукає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінювальні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і результати учбової роботи.

Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами, показав, що застосування тільки оцінних суджень позитивно позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міцніша настанова вчитися не заради високого балу, а заради знань, швидко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється невимушена трудова атмосфера. Однак це не означає, що треба відмовитися від вживання оцінок. Йдеться про те, щоб подальшими дослідженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання.

Готовність дитини до шкільного навчання передбачає її всебічний розвиток. Показники готовності — це комплекс властивостей і характеристик, які описують найбільш значні досягнення в розвитку малюка. Такими основними складниками психологічної готовності до школи є: мотиваційна, розумова, особистісна, вольова, а також готовність до спілкування з однокласниками і вчителями.

 Ці показники не можна використовувати з метою діагностики, спрямованої на відбір готових і відсіювання неготових до шкільного навчання шестирічних дітей. Вони мають бути орієнтирами в роботі вчителя і вихователя з дітьми шестирічного віку, що дають змогу, по-перше, конкретніше визначити спрямованість навчання, по-друге, одержати дані для реалізації індивідуального підходу до дітей у навчально-виховному процесі і, по-третє, обгрунтовано робити висновок про успішність навчального процесу.

Особиста готовність.

 Важливо розуміти самоцінність дитинства, необхідність його збереження, забезпечення максимальної повноти в розкритті можливостей даного віку, врахування його своєрідності і специфіки. Розвиток особистості дитини тісно пов'язаний з її загальним психологічним розвитком, який супроводжується кризами.

 Л.Виготський підкреслював, що найголовніше в критичному віці —    це виникнення психологічних новоутворень. У цей час з'являється якісно нове в психіці і поведінці дитини, в її стосунках з навколишніми, в реакціях на вплив довкілля. Кризи є ніби висновком з усього періоду психологічного розвитку і створюють внутрішні передумови й умови  для переходу на новий віковий рівень. Проходження дитиною кризи семи років — необхідна умова вступу до молодшого шкільного віку і формування навчальної діяльності — провідної в цьому віковому періоді. У дошкільному віці такою провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра. Тому перехід від дошкільного періоду є переходом від ігрової до навчальної діяльності, а внутрішні передумови й умови його пов'язані з тими психологічними новоутвореннями, які виникають під час кризи семи років.

 Особистіста готовність до школи охоплює три основні сфери життєвих взаємин дитини: стосунки з дорослими, стосунки з ровесниками і ставлення до самого себе. Як одне з центральних психологічних новоутворень кризи семи років Л.Виготський виділяв втрату безпосередності. Дошкільному періоду властива цілісність особистості і процесу її розвитку. Тому в дошкільника немає «подвійного дна». Від намірів до дій у нього — найкоротший шлях. Реакції його безпосередні, імпульсивні, щиросердні, ситуативні. Дошкільник — істота «практична» в тому сенсі, що він не може тривалий час перебувати в якомусь однобічному ставленні до світу, наприклад в естетичному спогляданні чи в пізнавально-теоретичних роздумах. Проте втрата якостей дитячості, в тому числі й втрата безпосередності, - тільки один бік змін, які відбуваються в цьому віці. Інший, глибший і важливіший, має позитивний характер і пов'язаний не з втратою, а з набуттям нових рис. Найважливішою якістю, яка з'являється наприкінці дошкільного віку, є довільність. З нею пов'язані основні прогресивні зміни в психіці дитини і та перебудова особистості, яка відбувається в кризі семи років.

 У сфері спілкування дитини з дорослими довільність - дуже важливий компонент психологічної готовності до шкільного навчання. Якщо у дитини ця якість не сформувалася, вона не здатна правильно сприймати навчальне завдання в його специфічному навчальному значенні.

 Встановлено, що початкові форми навчальної діяльності мають колективний характер. Проте колективної діяльності теж потрібно вчити. « До певного віку діти не вміють будувати стосунків між собою, не сприймають ровесника як партнера по спільній діяльності, не володіють способами спілкування з ним. Протягом дошкільного віку інтенсивно розвиваються колективні види діяльності, необхідні для цього психологічні  передумови і здібності.

 Загальновизнано, що сфера самосвідомості є однією з найважливіших у структурі особистості. Один із показників розвитку самосвідомості до кінця дошкільного і початку молодшого шкільного віку - зміни в самооцінці дітей. Поява нової, об'єктивнішої самооцінки — це третій о основний компонент особистісної готовності дітей до школи, а її прояви 15 в спілкуванні і діяльності дітей, в усвідомленні ними себе і своїх можливостей слугують показниками, які дозволяють зрозуміти, на якому віковому етапі перебуває дитина.

 Виділені три компоненти не вичерпують усіх аспектів особистісної готовності дітей до школи, однак є найбільш важливими серед них. Їх прояви вкрай різноманітні і багатопланові. Вони виявляються в розвитку морально-вольових якостей дітей, у виникненні в них нових ціннісних орієнтирів, у новому світосприйнятті і в перебудові всієї емоційної сфери особистості дитини.

 Говорячи про необхідність розвитку довільності в спілкуванні дітей з дорослими, варто звернути увагу нате, що діти, психологічно не  підготовлені до школи, дуже часто не утримують контекст навчальної ситуації. В усіх запитаннях, висловлюваннях і звертаннях до них учителя вони сприймають тільки прямий, безпосередньо ситуативний зміст, тоді як навчальні ситуації завжди умовні, мають інший, більш глибокий план, пов'язаний з навчальною проблемою і навчальним завданням. Розуміння дитиною іншого змісту таких ситуацій спілкування з дорослим, які носять умовний характер, та стійке утримання контексту цього спілкування і становить основний зміст довільності у спілкуванні та взаємодії дітей з дорослими.

 Варто зазначити, що добре підготовлені до школи діти схильні до абсолютизації ролі вчителя. Деякою мірою він перестає бути для них живою людиною і перетворюється в утілення відповідної ролі. При цьому, чим більше педагог проявляє себе саме як «учитель», тим більше діти його цінують. Добре відомо, що учні початкової школи похваляються один перед одним, чия вчителька суворіша. На їхню думку, суворість є тією якістю, яка відповідає самій суті ролі вчителя.

 Згадаймо, як учні грають у школу. З якою насолодою вони ставлять один одному двійки, встановлюють дисципліну, застосовуючи максимум суворості. Проте не варто забувати, що суворість учителя діти цінують тільки тоді, коли вони переконані в його внутрішній доброзичливості і в тому, що насправді він добре до них ставиться і турбується про них. Якщо цього немає, то вчитель уже не суворий, а злий, математика - противна і взагалі, «в дитячому садку було краще...».

 Виявити рівень розвитку довільності у спілкуванні дітей з дорослими можна по-різному. Наприклад, використовуючи гру типу «Фанти» чи «Заборонені слова», де діти відповідають на запитання дорослого, не використовуючи певні слова, про які раніше було домовлено. Відповіді    в дітей і їхня поведінка під час подібної гри показують, як дитина сприймає в такій ситуації позицію дорослого, як розуміє його «безглузді» запитання і чи прагне відповісти так, щоб не порушити правил гри.

 Діти, психологічно не підготовлені до школи, зазвичай «чесно» відповідають на будь-які запитання дорослого і порушують правила гри. Вони не враховують того, що й запитання умовні, і відповідати на них треба певним чином. Для них головне — «правильність» відповіді, а не дотримання правил гри. Такі діти зазвичай дуже емоційно реагують на смішні запитання і на ті, що якоюсь мірою торкаються їхньої особистості.

 Діти, які не розуміють умовностей навчального спілкування, до запитань учителя ставляться як до запрошення просто поспілкуватися на порушену тему. Вони піднімають руку, але замість того, щоб відповісти по суті, починають висловлювати будь-які думки і міркування щодо поставленого запитання.

 Другим найважливішим компонентом особистісної готовності дитини до школи є певний рівень розвитку навичок спілкування з ровесниками. У колективі дитина реалізує і стверджує себе як особистість. Колектив створює можливості для розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості й індивідуальної своєрідності кожного. У колективній діяльності формується зацікавленість у ровеснику і спілкуванні з ним, виховується доброзичливе ставлення до інших дітей, зароджуються особисті симпатії і дружба, набувається вміння жити і працювати разом. Ці якості і вміння мають вирішальне значення для формування різноманітних здібностей дитини, наприклад: вміти зрозуміти точку зору іншого, прийняти те чи інше завдання як загальне, яке вимагає спільних дій, поглянути на самого себе і свою діяльність збоку.

 Соціально-психологічні дослідження свідчать про значну складність і різноманітність стосунків у дитячих колективах та об'єднаннях. Є діти «аутсайдери», тобто ті, які не отримали визнання в дитячому колективі. Як правило, це малюки з нерозвиненими комунікативними навичками, становище їх у групі об'єктивно незадовільне: інші діти з ними не дру жать, не хочуть разом з ними гратися, не запрошують їх взяти участь у - тій чи іншій спільній справі. Звичайно, все це не сприяє їхньому особи-» стісному і психологічному розвитку. Адже розвиток свідомості дитини безпосередньо пов'язаний з розвитком навичок спілкування. Негарнії ятливість таких умов пом'якшується тим, що в дітей з низьким статусом  і нерозвиненими комунікативними вміннями часто недостатньо розвинена самосвідомість, внаслідок чого вони не до кінця усвідомлюють своє становище в групі і незадовільність взаємин з ровесниками.  Найбільш значущим для цих дітей є ставлення до них навколишніх дорослих. Тому вкрай важливо, щоб діти відчували свою захищеність, були  впевнені в доброзичливості дорослих.

 Визначити рівень розвитку навичок спілкування дитини з ровесниками можна, лише спостерігаючи за її поведінкою в колективі, за її спільною з іншими дітьми діяльністю.

 Третій компонент особистісної готовності до школи пов'язаний з розвитком самопізнання дитини, що виявляється, зокрема, в зміні її самооцінки. Найчастіше дошкільникам властива необ'єктивно висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності і її результатів. Проте у декого з них спостерігається нестійка, а інколи навіть занижена самооцінка. Для нормального, безболісного вливання в шкільне життя дитині потрібні «нова» самооцінка і «нова» самосвідомість. Таким чином, поява більш адекватної і об'єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини і може бути показником готовності до шкільного навчання і до шкільного способу життя в цілому.

 Загальний рівень особистісної готовності дітей до систематичного шкільного навчання виявляється в їхній поведінці на заняттях. Педагог відзначає такі особливості, як активність, дисциплінованість, якісні відповіді і результати роботи. Під активністю, дисциплінованістю розуміється вміння дитини довільно керувати своєю поведінкою, підпорядковуватися встановленим правилам, керуватися ними в організації своєї діяльності. Досить повні відповіді свідчать як про наявність знань і вмінь,  так і про сформованість наполегливості, старанності, що дозволяє долати труднощі і досягати необхідного результату.

Психологічна готовність дітей до школи. шестирічні діти

 Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

На думку Д. Б. Ельконіна, важливим елементом готовності до шкільного навчання насамперед є розвиток довільності поведінки, перетворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію.

Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий експеримент, у якому брали участь діти п'яти, шести і семи років. Перед дітьми клали сірники і просили по одному перекладати їх на інше місце. Експериментатор спостерігав за поведінкою підопічних з допомогою прозорого з одного боку дзеркала.

Семирічні діти старанно виконували доручення упродовж тривалого часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось будувати з них. Найменші практично відразу вносили у це заняття власну мету.

Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей попрацювати ще: "Давайте домовимося перекласти ось стільки сірників". Найстаршим цього було досить для продовження монотонної/ безглуздої роботи (вони домовилися з дорослим). Дітям середнього дошкільного віку експериментатор додатково говорив: "Я піду, а з тобою Буратіно залишиться". Діти поглядали на Буратіно /робили все правильно. Неодноразове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли і без Буратіно підкорятися правилу.

Експеримент довів, що виконання дитиною правил ґрунтується на системі соціальних стосунків із дорослим. Спочатку правило виконують у присутності дорослого, потім—з опорою на предмет, що замінює дорослого, і, нарешті, правило стає внутрішнім.

Готовність дитини до шкільного навчання вимагає формування соціальних правил як внутрішніх утворень, наголошував Д.Б. Ельконін, однак у сучасній системі дошкільного виховання не передбачено спеціальної системи роботи у цьому напрямку.

У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.

Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема, вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв 'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.

За рядом даних (О.Є. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за шестирічних рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них дітей поступає до школи і включається у навчальну діяльність.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.