Трирічні малюки вражають нас своєю невичерпною енергією, необмеженими потребами; їх захоплюваність і дійовий ентузіазм не дають нам залишатися у спокої, змушують бути завжди напоготові до нових несподіванок.

Дитина починає знайомитися із собою до кінця другого року життя. Це знайомство стосується спочатку зовнішнього образу, а потім внутрішнього світу. Ставлення до себе діти запозичують в дорослих. Вони називають себе в третій особі і нерідко розмовляють із собою як із третьою особою, мов зі стороннім: вмовляють, сварять, дякують. 

Один із найбільш важливих моментів розвитку дитини раннього віку полягає в тому, що вона починає усвідомлювати себе окремою людиною, незмінною при зміні ситуації. Хоча вона ще не відділяє своїх почуттів та бажань від зовнішніх причин, що їх викликають. Дитина безперервно знаходиться у русі, в дії, її внутрішній стан увесь час змінюється, і в цій мінливості для неї важливі тільки ті люди і предмети, на які спрямовані її бажання та дії.

Чим більше дитина самостійно може виконувати різні дії, тим більше усвідомлює себе як окрема особистість. Зовні це розуміння виражається в тому, що вона вже говорить про себе не в третій особі, а в першій: " Я бігаю", "Дай мені ляльку".

Відокремлення себе від інших людей і усвідомлення власних можливостей, що зросли, в свою чергу приводить до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з дорослими і хоче бути такою ж, виконувати такі самі дії, користуватися такою ж незалежністю і самостійністю. Діти прагнуть реалізувати бажання "бути дорослими" вже зараз. Найбільш яскраво це виражається у формі прагнення до самостійності, протиставлення своїх бажань бажанням дорослих.

Так виникає криза трьох років.

Дорослі в цей період переживають значні труднощі у взаємостосунках з дитиною, стикаються з її впертістю, негативізмом. Діти не тільки протестують проти надлишкової опіки, але й часто спеціально роблять заборонені речі. Характерно, що прояви впертості й негативізму спрямовані головним чином проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опікають її. Тому саме від них залежить, який перебіг матиме цей період.

Прагнення поводитися з дитиною по-старому призведуть до закріплення негативних рис поведінки, їх збереження упродовж усього періоду дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині максимуму можливостей, самостійності, як правило, пом¢якшує прояви негативізму. Однак дорослий повинен пам¢ятати, що усвідомлення дітьми своїх можливостей здебільшого не відповідає цим можливостям. 

Їх домагання  непомірно великі. Прагнучи бути схожим на дорослого, дитина хоче не тільки самостійно, без допомоги мами, увімкнути світло чи сісти за стіл, але й піти в магазин, зварити обід, поїздити в автомобілі в якості шофера. Звичайно, задовольнити ці прагнення батьки не можуть. Для їх реалізації є тільки одна форма – форма гри. 

Незалежність – шлях до розвитку, але дітей потрібно також заохочувати до відповідальності за прості речі. Між тим необхідно визнавати, що їх можливості обмежені, діти можуть забути, відволіктися, розгубитися чи заплутатися.

Виконання невеличкого завдання у допустимих межах дає трирічному малюкові неймовірне задоволення. Найбільш важливим є стимулювання його до незалежності в плані власного тіла і власних потреб. Трирічні, як правило, прагнуть їсти самостійно, мати право голосу у виборі їжі та одягу. Не можна дозволяти дитині дивитися будь-які телепередачі тільки тому, що вона навчилася вмикати телевізор.

Помилкою батьків є думка: ” Краще сам зроблю, буде надійніше і швидше ”. Три роки – час,  коли дитина вже повинна пробувати сама.

Криза трьох років – явище плинне. Але пов`язані з нею новоутворення – усвідомлення себе окремою любиною – важливий крок в психічному розвитку. 

Як діяти батькам трирічної дитини

Отже, у вашої трирічної дитини швидко змінюється настрій і супроводжується це вибухом емоцій. Почуття проявляються дуже інтенсивно, але швидко вгамовуються. Якась дрібничка здається дитині катастрофою, ніби весь світ розлетівся на дрібні частинки тільки тому, що ви придбали блакитний олівець замість малинового, тістечко з кремом замість шоколадного морозива .

Деякі діти в роздратуванні починають кричати, можуть вдарити рукою чи ногою, гримають дверима, ховаються в своїй кімнаті чи втікають. Тут важливо спробувати допомогти малюку перетворити його почуття в слова, щоб і ви і він могли зрозуміти, що відбулося, що все це значить, навіть якщо нічого вже не можна виправити.

Гніватися можуть усі: і трирічні, і дорослі – їхні батьки. Це достатньо природно, але створюється враження, що гнів – це даремна витрата сил. Тільки потрібно зрозуміти і прийняти, що ми всі без винятку гніваємося, однак в нас, нормальних людей, це ні до яких поганих наслідків у більшості випадків не призводить. Різниця між роздратованою дитиною і роздратованими батьками в тому, що дорослий, будемо сподіватися, знає, як подолати свій гнів. Дорослий вміє бути жорстким, ясним і визначеним, але не надміру: він постійно себе контролює. Дорослі знають, як уникнути ексцесів – можуть вийти з кімнати, прогулятися з собакою. Трирічні ще не володіють такими знаннями, їх роздратування видно неозброєним оком.

Андрійко, якому три роки, падає на підлогу в магазині, захлинаючись в істериці. Розгублена мама стоїть поруч і з кожною хвилиною також втрачає над собою контроль, тому що ніякі слова на хлопчика не діють – він хотів велику дорогу іграшку, але мама сказала: “ Ні ”. Вона відчуває свою провину, тому що ця іграшка занадто дорога. Деякі покупці дивляться на них з розумінням і співчуттям, інші, схоже, з осудом: ” Навіщо з дитини так знущатися? ”

Знайома картина, чи не правда? Ситуація, в якій потрібно приймати рішення негайно, а, головне, без суттєвих втрат для  обох.

Якщо ця ситуація є для вас  близькою, вийти  з неї допоможе ваша батьківська інтуїція, а от розмова повинна обов¢язково відбутися, коли емоційна буря стихне. Розмова про те, що ви не завжди маєте змогу виконувати всі бажання дитини, і як важко інколи говорити у відповідь: ” Ні ”. Поясніть  малюку, що завжди  зможете захистити його і забезпечити безпеку навіть у ті моменти, коли він буде дуже на вас гніватися, а такі моменти будуть, тому, що вам не раз доведеться сказати:“Ні”.

Так, інколи в дітей трапляються емоційні вибухи, але їм потрібні поруч спокійні, але рішучі дорослі. Коли дорослий не виявляє спокою, дитина лякається. В дітей є потреба гніватися, але їм необхідне підтвердження того, що дорослий витримає це і подолає. Дорослі також мають право на гнів, і добре, коли дитина бачить, що дорослий може подолати своє почуття.

Вибухи гніву у трирічних дітей можуть викликати хвилювання, розгубленість, або навіть і страх. Якщо здається, що дитина насправді втратила над собою контроль, можна взяти її на руки і тримати, доки не заспокоїться.

Дітям необхідно твердо говорити “ ні ”, вони повинні знати: дорослі розуміють те, що говорять і будуть стояти на цьому. Тому важливо, щоб дорослі, які оточують дитину, висловлювали однакову позицію. Якщо є розходження у поглядах, необхідно, щоб вирішили, як усі вони будуть поводитися в конкретних ситуаціях. Дуже шкідливо, якщо батьки спершу переконують дитину в чомусь, а потім  сперечаються одне з одним.

Дисципліна важлива. Діти повинні знати, що можна, а чого не можна. При цьому розумно приймати до уваги різні правила, але вибрати найбільш важливі. Також  усім має бути відомо, які саме покарання очікують у випадку, коли правила порушуються.

Чи можна бити дитину? Ні! Будь-які, навіть незначні, прояви насилля неприпустимі. В якому б гніві і розпачі ви не були, не можна втрачати терпіння. Втрата контролю над собою є лише ознакою слабкості.

Хоча трапляються випадки, коли необхідні досить рішучі дії дорослих. Якщо дитина ось-ось збирається вибігти на дорогу назустріч автомобілю, чи визирає у відчинене вікно, то в першу чергу важливо зупинити – чи то за руку, чи за плече, нехай навіть буде боляче. Адже вирішується питання безпеки дитини, і в такі моменти  немає сенсу пояснювати, чи запитувати, що робити.

Якщо є проблема, це не значить, що існує готова відповідь, як її вирішити. Найбільш розумним і важливим є те, що ви робите – що ближче вам і що ви впевнено зможете довести до кінця, але не забувайте при цьому зважувати всі “ за ” і “ проти ”. У складних ситуаціях не можна діяти спересердя, знайдіть час спершу подумати.

При цьому варто дотримуватися таких правил.

v          Покажіть, що ви осуджуєте те, що відбулося в даній ситуації, а не саму дитину.

v          Навчіть дитину поважати права і потреби інших людей.

v          Прогнозуйте розвиток напружених ситуацій.

v          Заохочуйте прояви самоконтролю.

v          Подавайте хороший приклад справедливості й самоконтролю.

v          Застосовуючи дисциплінарні заходи, поводьтеся ясно, послідовно і розумно.

v          Якщо можете, замість простої заборони пропонуйте альтернативи.

v          Намагайтеся поєднувати підтримку і несхвалення, хорошу і погану оцінку поведінки.

v          Вибачайтеся, якщо неправі.

Для того, щоб ваша спільна прогулянка не перетворилася у емоційно виснажливе “ перетягування каната ”, важливо:

v          Попередньо обговорити прогулянку з дитиною (хоча б за 10 хвилин до початку).

v          Перед тим, як зайти в магазин, домовтеся з малюком про те, що купите йому якусь особливу річ.

v          Проходячи по магазину, зіграйте в  своєрідну гру, – натякніть про те, що збираєтеся купити в наступну чергу і запропонуйте  відгадати цю річ. Часто причина небажаної і суперечливої поведінки малюка під час походу до магазину полягає в тому, що він не відчуває уваги до себе з боку батьків.

v          Запропонуйте дитині несподівану розвагу, відчувши, що вона виявляє хвилювання.

v         Організуйте допомогу вам з боку дитини з урахуванням її можливостей.