Порушення сну у дошкільників

Порушення сну у дітей є актуальною проблемою педіатрії, оскільки майже у 25% дітей у віці від одного до п’яти років спо­стерігаються різноманітні прояви цього розладу. Слід зауважити, що розлади сну у дітей і за структурою, і за різновидами суттєво відріз­няються від порушень сну у дорослих. Розглянемо два типи пору­шень, які проявляються у дітей найчастіше:

- інсомнія — безсоння, порушення засинання і/або безпе­рервного сну протягом ночі;

     - парасомнія — різноманітні порушення, що виникають під час сну.

Характеристика та методи лікування інсомнії

Розрізняють первинну і вторинну інсомнії. Остання розвива­ється на фоні інших соматичних захворювань, насамперед хвороб нервової системи, яка відповідає за регуляцію ритмів сну та неспан­ня в організмі.

При первинній інсомнії розлад сну є основною проблемою і роз­вивається сам собою з невідомих причин.

Існують два різновиди первинної інсомнії:

- поведінкова інсомнія — неправильна організація сну та поведінка дитини або порушення асоціації засинання;

- розлад харчової поведінки, пов'язаної зі сном.

Якщо дорослим не вдається створити правильні умови та асо­ціації для засинання дитини, підвищується ризик виникнення поведінкової інсомнії. Дитина капризує, відмовляється лягати в ліжко у визначений час, вигадуючи різні причини, аби не спати. Навіть пе­ребуваючи в ліжку, дитина виявляє своє незадоволення: по кілька разів ходить у туалет, просить напитися води, поїсти, помалювати, почитати казки, подивитися мультфільми тощо. Інколи доходить до істерики. Це подовжує час неспання на одну-дві години, після чого дитина засинає. Тобто умови зовнішнього середовища такі, за яких дитина не почувається комфортно і спокійно. Відповідно про швидке засинання і здоровий сон уже не йдеться.

Спричинити проблеми зі сном можуть також порушення уста­новки сну у визначеному місці. Наприклад, дитина засинає з бать­ками в їхньому ліжку чи переходить до них уночі зі свого ліжечка. У лікуванні цього розладу сну головним є досягнення внутрішньої згоди дитини зі встановленим батьками режимом сну. Цього можливо досягти лише за умови неухильного дотримання часу і міс­ця засинання. До того ж, не варто порушувати звичні умови сну на­віть через зміну місця перебування дитини (приїзд до бабусі, пере­бування на відпочинку, у гостях тощо).

Отже, потрібно створювати для дитини правильні умови і асо­ціації для засинання, проводити так званий «ритуал засинання»:

- вечірнє купання;

- чищення зубів;

- нетривале перебування дорослого біля дитини;

- читання казки;

- самостійне засинання;

- сон дитини у власному ліжечку.

Окрім того, можна використовувати предметні посередники, що знаходитимуться поряд з дитиною в момент засинання і протя­гом сну (наприклад, улюблена іграшка, книжка).

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Найбільш фізіологічно правильне положення дитини в ліжку таке: нижній край подушки досягає шиї, а плечі і верхня частина спини лежать на матраці.

Варто зауважити, що засинати у повній тиші не корисно, оскіль­ки в такому разі у дитини поступово зростає чутливість до різних звуків, сон стає поверхневим і чутливим.

Неправильні асоціації для засинання:

- засинання дитини на руках у батьків;

- сон в одному ліжку з батьками;

- заколисування дитини на руках;

- проведення ігор перед сном тощо.

Неправильні умови та асоціації для засинання негативно вплива­ють на організацію сну, оскільки, якщо їх не буде створено, дитина не засне, а якщо й засне, то прокинувшись, вимагатиме повторного і не­гайного їх створення. Це загострить некомфортну ситуацію і поглибить інсомнію. Тому в разі порушень асоціацій засинання потрібно організу­вати поступовий перехід від неправильних до правильних асоціацій із закріпленням останніх. Такий перехід може викликати протест у дити­ни, однак протягом одного-двох тижнів вона звикне до нового режиму.

Необхідно поступово привчати дитину засинати у своєму ліжеч­ку самостійно, за мінімальною участю дорослих (перебувати біля лі­жечка дитини недовго, не поспішати на перший поклик тощо). Щоб перехід до нового режиму був легшим і не таким болісним, можна ви­користовувати легкі заспокійливі засоби (настойка пустирника, ва­леріани, відвари седативних трав або їх зборів).

У складних випадках варто звернутися по допомогу до ліка­ря. Існують спеціальні методики поведінкової терапії розладів сну з конкретним планом дій для зміни асоціацій засинання. Наприклад, методика "перевірки і витримки": якщо дитина проки­нулася, то слід прийти на її поклик, перевірити, чи все в порядку, почекати, коли дитина знову засне, а тоді вийти і не повертатися до наступного пробудження (скільки разів дитина прокинулася, стільки разів і підходити, однак не допускати спільного перебуван­ня з дитиною).

Досить часто дитині для засинання після нічних пробуджень по­трібно поїсти або попити. Об'єм їжі під час нічних годувань може бути досить великим. Причиною пробудження батьки вважають голод, тому і годують дитину, зазвичай молоком, молочними сумішами, ком­потом, чаєм тощо. Досить швидко нічне годування стає невід'ємним атрибутом вдалого засинання, і діти, прокидаючись уночі, вимагають їсти. Якщо дитина вже досягла 6-місячного віку, такі нічні годування негативно впливають на стан її здоров`я: 

- створюються умови для розвитку карієсу;

- існує ризик потрапляння їжі з ротоглотки в євстахієву тру­бу (якщо дитину годують у горизонтальному положенні), що може спричинити запалення середнього вуха;

- порушуються гормональні цикли дитячого організму;

- відбуваються зміни циклу «сон — неспання».

ПАМ’ЯТАЙТЕ! За умови достатнього годування дитина старше шести місяців має вже достатній об’єм шлунка і не потребує до­даткових нічних годувань.

При лікуванні розладів харчової поведінки, пов'язаних зі сном, важливе значення має розділення часу годування і засинання (не менше ніж 30 хвилин).

Прийом їжі обов’язково потрібно проводити так:

- сидячи за столом, а не в ліжку;

- їжу подавати дитині лише в посуді;

- їжа має бути достатньо калорійною, щоб відчуття ситості зберігалося всю ніч, і легкою для засвоєння, щоб не перенавантажувати травну систему дитини.

Коли дитина звикла до такого прийому їжі, варто поступово зменшувати об'єм рідини, що дитина приймає вночі, а згодом і зо­всім відмовитися від нічного годування.

У випадку вторинних інсомній (розвиваються на фоні інших хвороб) лікування починають з корекції паталогії, яка стала пер­шопричиною інсомнії. Паралельно слід призначити заспокійливі за­соби, навіть снодійні препарати. Проте всі етапи лікування мають базуватися на заходах з нормалізації сну і поведінковій терапії.

Допомогти батькам правильно організувати сон дитини мають дільничний педіатр та медична сестра дошкільного закладу. Якщо розлади сну значні, то батькам варто звернутися до невролога і, ба­жано, до лікаря-сомнолога. Сомнолог визначить, чи є порушення нормальних показників сну у дитини, обере тактику лікування, що базуватиметься на різних методиках (неврологічних, психотерапев­тичних, фізіотерапевтичних).

Деякі клініки мають спеціалізовані сомнологічні лабораторії, у яких можна провести полісомнографічне дослідження, проводиться воно дітям будь - якого віку як в умовах стаціонару, так і в домашній обстановці протягом однієї ночі.

Суть полісомнографії: ввечері дитина з батьками приїздить до лабораторії сну, медсестра накладає на голову і тіло дитини спе­ціальні лічильники, що не обмежують рухи і не порушують сон. Ди­тина спить, лічильники реєструють характеристики сну і переда­ють інформацію на комп'ютер. Батьки, зазвичай, перебувають разом із дитиною. Уранці лічильники знімають, лікар аналізує отримані результати і призначає методику лікування.

Лікування різних проявів парасомнії

До проявів парасомнії належать говоріння уві сні, бруксизм, нічний енурез, сноходіння, нічні страхи та жахіття, ритмічні рухові розлади, синдром обструктивного апное сну (СОАС).

Говоріння уві сні (сноговоріння) — це неусвідомлене промов­ляння дитиною слів або звуків під час сну. Епізоди сноговоріння мо­жуть виникати на будь-якій стадії сну, найчастіше під час неглибоко­го повільного сну (І і II стадії). Таке порушення сну визначають як прогностично доброякісне, що зустрічається у більшості людей, а особливо дітей, протягом життя (5-10% дітей, 1-5% дорослих). Спеціального лікування не потребує.

Найчастіше епізоди скреготу зубами під час сну — бруксизм — тривають від кількох секунд і довше. Протягом ночі епізоди мо­жуть повторюватися в будь-якій стадії сну. Причини такого стану невідомі. Однак спостерігається спадковий характер такого розла­ду (за різними джерелами від 18 до 20% родичів пацієнта мали в дитинстві чи мають донині такі розлади). Бруксизм більш харак­терний для хлопців. Доведено, що бруксизм не свідчить про наяв­ність глистів у дитини, і досить рідко спричинює пошкодження зубів (стирання), тому спеціальне лікування не проводять. Проте варто наголосити, що частота нічних епізодів бруксизму залежить від кількості денних психоемоційних ситуацій.

Серія епізодів комплексної поведінки — сноходіння — виникає під час сну і проявляється найчастіше в ходінні кімнатами, інколи — у виконанні складніших дій: пошук іграшок, спроба відімкнути двері ключем, зав'язати шнурки на черевиках. Дитина все це виконує з розплющеними очима («незрячий погляд»), але без емоційного су­проводу. На запитання не відповідає. Такий епізод може тривати від декількох секунд до кількох хвилин. Ступінь поширення такого яви­ща серед дітей становить майже 10%, серед них 20% — це спадкові парасомнії. Для лікування організовують правильний режиму сну, курси седативної і ноотропної терапії, психотерапії. Випадкам снохо­діння варто приділяти значну увагу, оскільки інколи вони мають епілептичний характер (5-7% випадків).

До нічних страхів належать епізоди пробудження з голосним криком і вегетативними проявами переляку: дитина часто дихає, має пришвидшене серцебиття, часом і значне потовиділення. Під час такого епізоду, який виникає у стадії глибокого сну, дитина може си­діти в ліжку, вона розгублена і боїться. При цьому дитина не реагує на звертання, а спроби заспокоїти її призводять лише до посилення страху чи спротиву. На ранок дитина не пам’ятає про те, що сталося з нею під час сну. Інколи причиною нічних страхів можуть бути лихо­манка, тривале недосипання або надмірні емоції, які дитина пережи­ла вдень.

Характерніші нічні страхи для хлопців.

Поширеність такого розладу серед дітей становить 1-4%, най­більший пік проявів фіксують у віці 4-х-12-ти років. Під час полісо- мнографічного дослідження у дітей лікарі не виявляють специфічної паталогії. Для лікування використовують психотерапію, ноотропну і седативну терапію.

Один із проявів парасомнії — нічні жахіття. Дитина бачить страшні сновидіння, які лякають її. Дитині сниться, що їй роблять боляче, її переслідують чи на неї нападають, вона прокидається в збудженні, плаче і кличе батьків. На відміну від нічних страхів жа­хіття виникають найчастіше під ранок у стадії швидкого сну. Дитина повністю пробуджується, йде на контакт, розказує, що її налякало, вранці з точністю може розказати про нічні події. Цей вид парасомнії виявляється у 5-30% дітей. Збільшення частоти жахіть повинно на­сторожувати, оскільки вказує на неблагополучну психоемоційну обстановку, в якій перебуває дитина, наявність у неї внутрішнього конфлікту.

Ритмічні рухові розлади проявляються у дитини крізь сон у ви­гляді стереотипних повторювальних рухів великих м'язів тіла, пере­важно шиї і голови: дитина може кивати головою, штовхати нею по­душку, стукатися в спинку ліжка або ставати на карачки і рухатися вперед-назад. Такі розлади спостерігаються у 6-10% дітей віком до чотирьох років. Вважається, що причина такої поведінки в тому, що завдяки ритмічну впливу на вестибулярний апарат, діти «за­спокоюються» і «заколисують» себе. Емоційне перенавантаження збільшує частоту таких епізодів.

Синдром обструктивного апное сну (СОАС) зустрічається у 1-3% дітей з такими симптомами, як хропіння, утруднене чи рото­ве дихання під час сну. Часто у віці до одного року СОАС зумовлює проблеми з харчуванням дитини. Причиною цього синдрому в дітей найчастіше буває аденотонзилярна гіпертрофія, серед інших при­чин — черепно-мозкова травма, ожиріння і нервово-м'язові захво­рювання. Для дітей, в анамнезі яких є хропіння і СОАС, характерні:

підвищена схильність до алергії;

гіперсомноленції — денна сонливість, що спочатку може проявлятися складністю вранішнього пробудження, сплу­таністю після сну, капризністю дитини;

складнощі в навчанні — низька концентрація уваги, пога­на пам’ять тощо;

агресивна поведінка;

синдром дефіциту уваги і гіперактивність.

Лікування передбачав корекцію ста­нів, які є етіологічними (видалення мигдалин та аденоїдів), зниження і нормалізацію ваги при ожирінні, лі­кування нервово-м’язових захворювань).

Психотравмувальні чинники порушення сні у дитини

Розлади сну виникають і в результаті дії психотравмувальних чинників, які впливали на дитину протягом дня, а особливо у вечірній час. Наприклад, сварки батьків, події чи повідомлення, що викликали у дитини переляк, перегляд кінофільмів з гострим сю­жетом, сварки в дитячому колективі, стрес від самого перебування в дитячому колективі тощо.

Якщо психотравмувальні моменти часто повторюються, то зрос­тає ймовірність розвитку первинних і вторинних порушень сну та збільшення частоти їх повторень. Як усунути соматичні та невро­логічні причини порушень сну, можутьПорушення сну у дітей є актуальною проблемою педіатрії, оскільки майже у 25% дітей у віці від одного до п/pquot; рекомендувати лікарі-спеціалісти.